Туреччина грає на боці Кремля проти НАТО. Україні треба бути обачною
Туреччина стала одним з основних ньюзмейкерів останніх місяців. Ця країна виставила умови розширенню НАТО в Скандинавії, обмінялася репліками з Грецією щодо супеерчливих островів. Демонструє активність у врегулюванні російсько-української війни, оголосила про нову військову операцію в Сирії. А президент Реджеп Ердоган наполягає на зміні чинних правил міжнародного порядку.
Радикальна зміна курсу Туреччини має великі ризики як для Заходу, так і для України. Зважаючи на головну роль Анкари в Чорному морі й стримуванні експансії Росії.
Всі ці події, що розгорнулися в останні тижні, свідчать про курс на збільшення турецького впливу як регіонального, так і глобального гравця, що привертає особливу увагу до дій і планів Анкари.
“Східний базар” на вході в НАТО
Керуючись відомими лише їй міркуваннями, Туреччина спровокувала серйозну кризу всередині НАТО, заблокувавши заявки Фінляндії та Швеції на членство. Цей крок, на перший погляд, неминуче грає на руку Москві.
Ця криза почалася в травні із заяви президента Реджепа Таїпа Ердогана, який виступив проти чинного консенсусу щодо розширення Альянсу в Скандинавії.
Спочатку головні західні держави розглядали цю суперечку як незначну й висловили впевненість у швидкому пошуку компромісу. Аналітики переконували, що Туреччина не стане довго чинити опір. Але за кілька тижнів до саміту в Мадриді турецьке вето проти історичного розширення НАТО й досі не зняли.
Як і в багатьох країнах, у Туреччині зовнішня політика є безпосереднім продовженням внутрішньої. Опитування свідчать про відставання політичної сили чинного президента на виборах, що пройдуть через рік. З огляду на складність владнати макроекономічні проблеми за цей час, для Ердогана один з небагатьох способів змінити соціологію на свою користь грати роль “сильного лідера” на міжнародній арені. Ця роль йому знайома.
Вибір таких питань, як розширення НАТО, порушення угод щодо спірних островів Грецією і боротьба з Робітничою партією Курдистану, добре вписується в патріотичний спектр турецької громадської думки. Жертвами цієї тактики цьогоріч стали Стокгольм і Гельсінкі.
Іронія полягає в тому, що Анкара замість того, щоб непублічно обговорити свої питання з Фінляндією та Швецією, нав’язала відкритий торг, який повністю суперечить традиціям та інтересам НАТО в період гострої напруженості з Москвою.
Туреччина наполягає, що Швеція та Фінляндія є нечутливими до її занепокоєнь щодо загроз національній безпеці.
Щодо Фінляндії, то суттєвим для Анкари є питання ембарго на постачання зброї, запроваджене після транскордонної воєнної операції Туреччини на півночі Сирії 2019 року.
Зі Швецією все складніше. Турецькі курди є помітною політичною присутністю в країні.
Туреччина виступає проти вимог державності курдів, десятиліттями конфліктує з Робітничою партією Курдистану (РПК. – Gazeta.ua) і вважає її терористичною організацією. Уряд Швеції був історично уважним до питань прав людини й меншин у своїй зовнішній політиці, тому прийняв до 100 тис. курдів. А парламент королівства має кілька депутатів курдського походження. У Туреччині вважають, що Стокгольм був занадто прихильним до РПК і пов’язаних з нею структур в Сирії.
8 червня Анкара сформулювала 10 вимог для розблокування вступу Фінляндії та Швеції до НАТО.
Серед головних відмова від підтримки Робітничої партії Курдистану й інших організацій, які Туреччина вважає терористичними. Також від Стокгольма й Гельсінкі вимагають депортувати в Туреччину “причетних до тероризму осіб” і припинення контактів зі згаданими організаціями, заморожування їхніх активів і заборону на курдські демонстрації у Швеції та Фінляндії.
НАТО повинно мати одностайну підтримку двох нових кандидатів, тому ця реальність змусить Стокгольм і Гельсінкі серйозно зважити на занепокоєння Анкари. Однак незрозуміло, чи можна задовольнити всі вимоги Туреччини з огляду на необхідність дотримання в двох країнах прав громадян курдського походження.
Зокрема, на початку червня влада Фінляндії відмовилася екстрадувати курдів, яких Туреччина вважає терористами та вимагає передати їх турецькій владі. Правоохоронним органам Фінляндії надійшли 10 запитів щодо екстрадиції представників РПК і Руху Фетхуллаха Ґюлена (опозиційного до чинного уряду Анкари письменника-теолога. – Gazeta.ua). Фінляндія задовольнила лише два випадки, коли людей не звинувачували в тероризмі. Обидві справи стосувалися сексуальних злочинів.
Що характерно, така жорстка зовнішньополітична позиція уряду має багатопартійну підтримку в Туреччині і не є лінією розмежування у внутрішній політиці. Критика стосується більше стилю, ніж суті. Іншими словами, опозиція критикувала Ердогана за те, що він вирішив розіграти це публічно, стверджуючи, що інтереси Туреччини краще задовольнити за допомогою дипломатії закритих дверей.
Цей тиск на уряди Швеції і Фінляндії ставить Туреччину в скрутне положення. Оскільки дві військово нейтральні країни змінюють свою оборонну політику в той час, коли Анкара єдиною серед членів НАТО не підтримала Захід у запровадженні санкцій або розгортання військ на Сході Європи.
За лічені тижні до Мадридського саміту НАТО тиск на Туреччину посилюватиметься. Північноатлантичний альянс не може дозволити собі зайти в глухий кут
Сьогодні вступ Фінляндії та Швеції розглядається Альянсом як основний елемент відповіді Заходу на неспровоковану й жорстоку агресію Росії проти України. Блокування їхнього вступу означає непрямий удар Ердогана по адміністрації президента США Джо Байдена, відновленню його лідерства в Альянсі.
Для Туреччини це блокування зведе нанівець бонуси, отримані після вторгнення Росії в Україну.
Останнім часом більшість країн НАТО вітали політичну підтримку Анкарою резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, її закриття турецьких проток після початку вторгнення або постачання Україні ударних безпілотників Bayraktar.
Натомість тепер переважатиме “напівпорожня склянка”: жодних військ, відданих розгортанню НАТО на її східному фланзі. Жодних торгових санкцій, жодних обмежень на польоти й переманювання в країну російських олігархів.
За лічені тижні до Мадридського саміту НАТО тиск на Туреччину посилюватиметься. Північноатлантичний альянс не може дозволити собі зайти в глухий кут, ставши заручником політичних амбіцій одного свого члена.
Санкції щодо озброєння
Ердоган вже входив у конфронтацію з Заходом 2019 року, придбавши російські ракетні системи С-400. Чим фактично унеможливив розгортання протиракетної оборони НАТО в Туреччині.
Плани Туреччини із закупівлі С-400 спричинили негативну реакцію в США. Там ухвалили рішення виключити Анкару з програми постачання американського винищувача п’ятого покоління F-35.
Згідно з цією програмою Туреччина мала отримати сто F-35 на суму близько $11 млрд, до того ж частина коштів вже перерахована виробнику. Крім того, Туреччина інвестувала $1,25 млрд у міждержавну програму з виробництва F-35, участь у якій також була заморожена три роки тому. Це потенційно може призвести до втрати вже вкладених Анкарою коштів.
Восени 2021-го президент Туреччини повідомив, що країна звернулася до США з пропозицією про купівлю 40 винищувачів F-16 виробництва Lockheed Martin і 80 комплектів для модернізації наявних бойових літаків. І що на це дістала контрпропозицію про розрахунки цими постачаннями за заморожені турецькі інвестиції у вищезгадану програму F-35.
Це питання до сьогодні сторони остаточно не розв’язали.
Але Туреччина досі хоче, крім С-400, закупити й систему ПРО Patriot, тим самим намагаючись грати з власною вигодою на протиріччях Москва-Вашингтон.
Це рішення заважає єдиній оборонній архітектурі НАТО в Європі й опосередковано дає Росії перевагу від зіткнення на своєму південному фланзі з турецькими збройними силами, позбавленими новітніх винищувачів F-35.
США треба припинити відцентрові тенденції, коли держави НАТО закуповують озброєння поза межами Альянсу та його країн-партнерів
США треба припинити відцентрові тенденції, коли держави НАТО закуповують озброєння поза меж Альянсу та його країн-партнерів. Це питання має кілька складників: і суто економічний, пов’язаний з інтересами ВПК США, і безпековий, пов’язаний з ризиком витоку данихпід час інтеграції роботи різних систем протиракетної оборони.
Як бачимо, справа тут не лише в закупівлі систем С-400 Туреччиною. А в прецеденті, вкрай небезпечному для Альянсу.
Як показала цьогорічна практика, США недарма прагнуть обмежити експорт російської зброї і запроваджують санкції проти її покупців.
Водночас Ердоган спробував обернути ситуацію на користь союзників, заявивши, що закуплені в РФ системи С-400 можуть бути всебічно вивчені американськими фахівцями.
Цей конфлікт між двома членами НАТО, що виник як спроба Вашингтону вплинути на свого впертого союзника, Анкара успішно розгортає на свою користь.
Не маючи гострої нагальної потреби в придбанні F-35, Ердоган вже два з половиною роки демонструє здатність Туреччини не піддаватися тиску, якщо їй це невигідно, і диверсифікувати збройові постачання.
Росії зараз максимально вигідно, щоб неврегульований з 2019 року конфлікт між США й Туреччиною прогресував і перейшов у гарячішу фазу.
Отже, подальша ізоляція Туреччини загальних оборонних політик істотно послаблює саме НАТО. Відкриває перед Кремлем цілий спектр можливостей для різного роду диверсій на Близькому Сході.
Український напрямок
Туреччина підтримала дипломатичні аспекти реакції Заходу на вторгнення Росії в Україну як на рівні ООН, так і в ініціативах НАТО.
Анкара також закрила протоки Босфор і Дарданелли для російського флоту після початку її повномасштабного вторгнення в Україну. Забезпечила українські сили ударними безпілотниками.
Проте Туреччина – єдина з країн НАТО, що не запроваджевала санкцій проти Москви. Ба більше, у можливості замінити для Росії втрачені європейські ринки в Анкарі бачать вдалий інструмент відновлення власної економіки.
Ідеться як про російських туристів, так і про збільшення промислового експорту в РФ і навіть про можливості перереєстрації в Туреччини російського бізнесу.
З березня Анкара стала активним посередником у мирних переговорах РФ та України. Намагається відігравати головну роль у питанні забезпечення морського коридору для транспортування українського зерна.
Туреччина не гребує бути торговельним посередником у придбанні краденого зерна з окупованих українських територій
Чудово розуміючи російську мету замістити Україну на світових ринках зерна, Туреччина не гребує бути торговельним посередником у придбанні краденого зерна з окупованих українських територій. Вантажні кораблі, що прямують з окупованого Криму, за даними турецьких ЗМІ, везуть до портів Туреччини зерно з окупованих районів України.
В українському МЗС уже відреагували на ці дії, проте публічної реакції турецького сторони все ще не було.
Схоже на те, що під час зустрічі міністрів закордонних справ Туреччини й Росії, Анкара відмовила Москві в дозволі повернути до місць базування чотирьох ракетних кораблів Чорноморського флоту, які зараз перебувають у Середземному морі. Цей факт, враховуючи поточну непросту ситуацію з ракетними ударами по Україні, вже є позитивним.
12 червня президент Туреччини анонсував переговори з Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним щодо організації експорту зерна з України. Чи стане це єдиною темою цих двосторонніх зустрічей покаже час.
Як повідомив Ердоган, Туреччина продовжить займатися питанням розблокування морського експорту українського зерна не лише собі, але й третім країнам.
Між Москвою та Анкарою добре працює формула послуга за послугу
На сьогодні Туреччина на тлі Ізраїлю або Австрії є найприйнятнішим посередником для Кремля. Вочевидь, між Москвою та Анкарою добре працює формула послуга за послугу.
Політику Туреччини щодо України й РФ формують дещо інші міркування, ніж гра з протидії розширення НАТО. Але якщо заперечення Туреччини проти приєднання Швеції та Фінляндії триватимуть у середньостроковій перспективі, Анкара може зазнати посилення тиску й за її прихильну політику щодо Росії.
Саме тому зараз Україні варто бути обачною і не робити ставку на посередництво Анкари в мирному врегулюванні війни з Росією.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Щомісяця витрачаємо річний бюджет. Цю діру нам закривають партнери” – Валерій Пекар
Тиск на Грецію поновився
23 травня президент Туреччини Ердоган заявив, що прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс “більше не існує для нього”. Звинуватив грецького політика в спробі заблокувати продаж американських винищувачів F-16 у Туреччину.
Зі слів Ердогана, вони з прем’єром Греції домовилися не включати треті країни в суперечку щодо статусу островів в Егейському морі. Попри це, як стверджує президент Туреччини, Кіріакос Міцотакіс під час візиту в США виступив у Конгресі й застеріг американців від передавання Анкарі F-16.
Намітилася ще одна лінія розколу між союзниками в НАТО
З подання Анкари намітилася ще одна лінія розколу між союзниками по НАТО.
7 червня Туреччина закликала Грецію вивести збройні сили з низки островів Егейського моря.
Анкара наголошує на порушенні Грецією міжнародних угод. На початку червня міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу пригрозив, що країна відмовиться від беззастережного визнання суверенітету Греції над низкою островів, якщо Афіни не припинять розміщувати там озброєння.
Ця заява турецького міністра пролунала на тлі нової ескалації напруженості між двома союзниками по НАТО, які мають тривалу історію територіальних суперечок.
Греки натомість стверджують, що Туреччина свідомо неправильно трактує угоди.
Насправді країни давно ведуть суперечки з багатьох питань, зокрема й про статус островів в Егейському морі. Щодо проблеми розділеного Кіпру, нафтогазової розвідки, яку Туреччина веде в суміжних водах, що є, як заявляють в Афінах і Нікосії, суто економічною зоною Греції та Кіпру, а також використання регіонального повітряного простору.
9 червня Ердоган висловив нове попередження Греції, закликавши її демілітаризувати острови в Егейському морі. Заявив, що “не жартує із цим застереженням”.
Ердоган стверджує, що острови передали Греції за умови, що вони залишаться демілітаризованими.
Ця риторика є продовженням старої гри Анкари на середземноморському театрі щодо територіальних вод Греції та Кіпру.
Оскільки Туреччина не підписувала Конвенцію ООН з морського права 1982 року й не визнає кордони Республіки Кіпр, то Анкара ставить під питання і укладені кіпріотами угоди про виняткову економічну зону з Єгиптом, Ліваном та Ізраїлем.
Напруженість щодо ширини смуги територіальних вод значно зросла між Афінами й Анкарою на початку 1990-х, коли мала набрати чинності Конвенція ООН. 1995 року парламент Туреччини офіційно заявив, що односторонні дії Греції з розширення її територіальних вод до 12 миль стануть приводом для війни. Ця заява була засуджена Грецією як порушення Статуту ООН, який забороняє “погрози силою або її застосуванням проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави”.
Враховуючи тривалість цього територіального конфлікту між двома середземноморськими державами НАТО, одним з мотивів одночасного прийняття до Альянсу яких 1952-го було не допустити гарячого конфлікту за острови, не варто очікувати швидкого врегулювання нової фази загострення.
Враховуючи делікатність геополітичної ситуації в світі та Європі, без американської медіації в кулуарах Мадридського саміту тут не обійдеться.
Ердоган заповнює “буфер” Росії на Близькому Сході
Анкара вже контролює значну територію на півночі Сирії. Але її попередні спроби створити безперервну зону безпеки завглибшки до 30 км уздовж всього кордону із Сирією поки невдалі.
Схоже, зараз Туреччина впевнена, що може відновити спробу взяти під повний контроль деякі з цих територій. Аж до такої міри, що Ердоган публічно оголосив про нову воєнну операцію. За його словами, початковою метою стануть міста Манбідж і Тель-Ріфаат.
Отже, Туреччина офіційно оголосила про початок воєнної операції в Сирії. Завдання якої, за словами Ердогана, є “звільнення районів Тель-Ріфаат і Манбідж на півночі Сирії від терористів”. Він також доволі агресивно звернувся до інших країн: “Подивімося, хто підтримує ці законні кроки Туреччини, а хто їм заважає”.
Як стверджують експерти, одним з визначальних чинників для нової воєнної операції стало виведення частини російських збройних сил із Сирії, пов’язано з великими втратами в боєздатних частинах у війні проти України.
Але послаблення російської присутності в Сирії не стало єдиною причиною старту операції саме зараз. Зі слів турецьких джерел, є достатні розвідувальні дані Анкари щодо “діяльності РПК в Сирії”.
Це обґрунтування ідеально вписується в постійну боротьбу Анкари з РПК, яку вона вважає терористичною організацією, та її сирійською філією – Загонами народної оборони.
Головною причиною запланованого військового вторгнення на територію Сирії є взяття під контроль прикордонної території, на яку переселять з Туреччини сирійських біженців
Іншою і, напевно, головною причиною запланованого воєнного вторгнення Туреччини на територію Сирії є взяття під контроль прикордонної території завглибшки 30 км, яку Анкара планує використати для переселення з Туреччини щонайменше 1 млн сирійських біженців.
Отже, головною стратегічною метою Туреччини в цій операції є місто Тель-Ріфаат, де міститься близько 60% водних ресурсів регіону. Наявність доступу до води дозволить переселити сирійських біженців і відродити сільське господарство.
Подібна воєнна операція має значення в передвиборчій рік, тому що ставлення турків до приблизно 4 млн сирійських біженців стало справжньою соціальною проблемою.
Більшість сирійських біженців, які зараз перебувають у Туреччині, є арабами-сунітами. Тому, перемістивши їх у північну Сирію, Туреччина досягла б стратегічної мети “розбавити” курдське населення, яке там проживає.
З погляду мотивації керівництва Туреччини, ця операція неминуче має внутрішньополітичний вимір, подібний до заперечення Туреччини проти розширення НАТО завдяки включенню Фінляндії та Швеції.
Вперше про вторгнення в ці регіони заявили ще в листопаді торік. Але в той момент Ердогану довелося б мати справу з більш непоступливою позицією Москви й сильним запереченням з боку партнерів у НАТО.
Тож Туреччині довелося чекати на створену нею кризу в НАТО навколо прийняття Швеції і Фінляндії, в результаті чого голос Анкари став важити значно більше, ніж пів року тому.
Зараз Туреччина недвозначно натякає союзникам по НАТО, що треба прийняти цю реальність. Інакше Анкара не дозволить Фінляндії та Швеції приєднатися до Альянсу.
Нова турецька операція, імовірно, зіткнеться з інтересами США на місцях в Сирії. Це може загострити дипломатичну суперечку між Туреччиною та її західними союзниками щодо продажу військових літаків США, відносин з Росією та розширення НАТО.
Ціна цієї кризи може виявитися як ніколи високою, і не в останню чергу – для України.
Якщо Москва хоче мати якусь підтримку у війні в Україні, то має прийняти турецьке захоплення нових територій у Сирії
Розкол всередині НАТО надзвичайно потрібен РФ. Особливо зараз, коли Кремль спрямовує зусилля для руйнування підходів Заходу в питаннях санкцій і підтримки України.
Водночас Анкара надсилає сигнали до Москви, що якщо та хоче мати якусь підтримку у війні в Україні, то має прийняти турецьке захоплення нових територій у Сирії.
На пресконференції після переговорів глав МЗС Туреччини й Росії, що відбулися 8 червня, турецький міністр окреслив три теми, важливі для його країни, щоб залишатися потужним політичним гравцем у регіоні. Ішлося про посередництво у мирних переговорах між РФ та Україною, врегулювання ситуації на Південному Кавказі (Карабах. – Gazeta.ua), а також заплановану воєнну операцію в Сирії з метою створення передумов для переселення в “зону безпеки” частини сирійських біженців.
Зацікавленість у прихильності Кремля по цих ініціативах зумовлює і зміну риторики Анкари в бік послаблення режиму західних санкцій щодо Росії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Корупції стало менше. Але за три місяці чиновники знову розслабилися”
Ердоган і вибори
Сьогоднішня політична кон’юнктура є як ніколи складною для турецького президента. Рекордна девальвація турецької ліри й супутні економічні проблеми суттєво послабили як його персональний рейтинг, так і позиції його партії.
Рівно за рік, у червні 2023-го, у Туреччині відбудуться одночасно й парламентські, і президентські вибори.
У цій ситуації Ердогану байдужі побажання США, союзників і партнерів. Це, безумовно, не поведінка союзника. У результаті створюється враження непередбачуваної зовнішньої політики й недостатньої солідарності, ніж очікувалося від головного партнера в НАТО.
Але Ердоган зовсім не хоче реальної конфронтації ні з США, а ні з РФ.
Найімовірніше, турецького лідера не влаштовує нинішній статус Туреччини в стосунках з Вашингтоном і НАТО, і він наполягає на його підвищенні.
Туреччина залишається вкрай важливою для нас країною
Безумовно, Туреччина залишається вкрай важливою для нас країною. Співпраця в галузі озброєнь, стримування від нарощування присутності російських ВМС у Чорному морі та участь у гуманітарних ініціативах все ще роблять Анкару незамінним партнером для України в регіоні.
Попри вкрай тривожні сигнали щодо зближення з Росією, збереження партнерських відносин із суверенною Україною має критичне значення і для Анкари. Адже посилення присутності РФ у південних регіонах України та, як наслідок, перетворення Чорного моря на сферу російського впливу становить прямі загрози для позицій самої Туреччини.
Але явно виражений сьогодні тренд на тактичну співпрацю з РФ позбавляє Анкару ролі неупередженого посередника в російсько-українській війні. Або принаймні відтермінує цю роль до врегулювання суперечок із західними союзниками. Потрібно це розуміти.
Тож найбільшим ризиком для України може бути ситуація, коли посередник, який має бути безпристрасним, замість справедливого розв’язання супеерчки намагатиметься насамперед вирішити власні задачі завдяки війні, що триває.
У вмінні торгуватися та управляти кризами у власних інтересах Ердоган майже не має рівних, що він вже неодноразово доводив за останні десятиліття.
Олександр Калініченко, юрист-міжнародник, керівник проєкту “Нотатки Атлантиста” для Gazeta.ua
