“Не зможемо ставитися до росіян добре, поки ми не повириваємо їм усіх зубів”
Є небезпека, що ми вкотре у своїй історії наступимо на ті самі граблі, каже співак Олександр Положинський
Є категорія українських виконавців скажімо, гурти “Нерви”, “Пошлая Молли” які роками жили в Москві, робили тури російськими містечками, заробляючи на хліб. Вони оминали політичні висловлювання, хоча вплив на молодь мали великий збирали стадіони. І ось раптом вони виступають у Варшаві і кричать “Слава Україні!” Що це за хамелеони?
Хочеться думати, що люди прозріли. Вважали, що їх державні справи не стосуються. Аж раптом стається таке, на що не можна закрити очі. Припускаю, що в такій ситуації людина може справді змінитися.
“Хорошие русские” закінчилися 24 лютого
Для них це був шок, як для нас колись смерть людей на Майдані. Але війна не зупинялась і до початку широкомасштабного наступу. Декому було комфортніше поставити свій організм на функцію захисту від сприйняття такої інформації. Можливо, вони прозріли, коли від бомбардувань постраждали їхні родичі. І тепер ці музиканти хочуть виправити свій негативний імідж.
Не вірю, що це роблять люди, які не мають ніяких почуттів до України. Можливо, для когось це кон’юнктура і спосіб зберегти свої позиції в інфопросторі й торувати шлях на західний ринок, коли на нас скеровано стільки уваги й відкривається стільки зачинених раніше дверей. Не можна й виключати, що тим музикантам перекрили повітря в РФ. Сказали, що ти з неіснуючої країни, тому йди геть. Я на тому не дуже розуміюся, бо лише раз виступав у Росії і не був у захваті.
Як тебе туди занесло?
На початку двохтисячних нас запросили організатори одного вуличного фестивалю. Мені не сподобалося все, починаючи від організації. Почувався не у своїй тарілці. Спочатку нам кричали “Пой по-русски”, а під кінець втомлювалися з нами танцювати, бо не звикли до такого ритму виступів. Жодного кайфу від концерту не отримав. Ще запам’яталося, що всі мали проходити повз ментовські рамки металошукачів. Стався кумедний випадок: наш тодішній гітарист Муха взяв із собою варені сардельки, запхав їх у надрізану пластикову пляшку. Менти вирішили, що то в’язанка динаміту, й довго її роздивлялися.
Тоді наш альбом хотів видати московський лейбл, але за умови перезаписати кілька пісень російською. Ми не погодились.
Тобі гріє тепер душу, що через війну українська музична квота нарешті перемогла? Навіть “Русское радио” змінило назву на “Радіо Байрактар” і видає відповідний контент.
Я завжди слухав радіостанції, де не було російського гівна. І всі радіостанції, що нам його агресивно насаджували, мають нести відповідальність. Вони не давали доступу до якісної української музики. Цього їм не можна пробачати. Якби вони не змінили своїх плейлістів, то їх просто винесли б. Це ж не можна уявити, що “Русское радио” продовжує свій оптимістичний ефір, коли навколо нищать наші міста й села, ґвалтують наших жінок.
Тільки повірив, що росіяни не вороги, і отримуєш ножичка у спину
Чи є “нормальні росіяни”? Питаю, бо є українці, які продовжують їх пошуки.
Я проводжу дослідження почав фоном слухати в ютюбі багато розмов із росіянами. Навіть коли говорять найкращі з них, які заявили про свою позицію, все одно в них час від часу промальовується зневажливе та зверхнє ставлення до всього українського. Згадують про Крим так, що незрозуміло підтримують анексію чи ні. Досі називають нас “укрАінцамі”. Дрібниця, але неприємно.
Для мене “хороші росіяни” закінчилися 24 лютого. І це має бути не просто “ганьба Росії”, як висловився один культовий для багатьох персонаж (співак Борис Гребенщиков. Країна). Треба назвати речі не загально, а в категоричній формі. Росіяни себе вже не виправдають. Я готовий приймати їхні слова підтримки, але моє ставлення до них не зміниться.
Недавно натрапив на нову пісню “Рускіє” “Ногу Свело” від їхнього лідера Покровського. Він відкриває очі на світ землякам. Чувак, 2008 року твоя Росія напала на Грузію, 2014-го віджала в нас Крим і наробила біди на Донбасі. Хоч куди твоя Росія лізе, всюди несе смерть і розруху. І ти раптом прозріваєш? Тут мене ніхто не переконає, що чувак не перевзувається. Або він такий тупий, що тільки тепер усе зрозумів. Хоча за текстом пісні цього не скажеш. Що ж ти так довго ті думки народжував?
Він поки до Нью-Йорка не переїхав, то не міг второпати.
Тепер у нас намагаються знаходити тих “хороших русских”. І є небезпека, що ми вкотре у своїй історії наступимо на ті самі граблі. У росіян є тактика спочатку вони такі дєрзкіє, а як отримують прочухана, то роблять вигляд, що стали білими й пухнастими, пропонують дружбу. Ти розслабляєшся. А вони тобі вганяють ножичка у спину. Так відбувається від Боголюбського (князь, який організував пограбування Києва. Країна) до сучасних політичних діячів. Скільки можна на це вестися? Треба максимально нейтралізувати РФ, знівелювати її вплив на міжнародну політику, зробити її беззубою. Поки ми не повириваємо у росіян усіх зубів, не зможемо ставитися до них добре.
Чому потрібно зносити пам’ятники Пушкіну?
А чому вони мають бути? Бачив новину, що тільки в Чернігівській області понад 100 пам’ятників Пушкіну. Абсурд. Мені в центрі Луцька ріже око вулиця Пушкіна. Який Пушкін? Він що, кращий за українських поетів, яких багато хто й не знає? Він штучно нав’язаний і розкручений. Він один з елементів гібридної війни. Навіть якщо відкинути ідеологічний аспект, залишити тільки літературний контекст. Скажімо, ти прихильник Олександра Сергійовича. Нащо тобі його пам’ятник? Він що історична особистість або символ, як Тарас Григорович? Якщо я люблю поезію, то маю її читати. А бюст мені нащо на день народження квіти класти?
Пам’ятники Пушкіну один з елементів гібридної війни
Припускають, що окупація Волині не входить у плани Путіна, бо вона все одно не підкориться. Згоден?
Мене потішила б і навіть заспокоїла б така думка. Але певен, що його плани загарбати всю Україну. Мав передчуття, що доведеться жити в час великої війни з Росією. У них не стояло завдання трошки нам нашкодити. Путін та його поплічники нас ненавидять. І їхня мета аби нас не існувало. З одного боку, це спростило б фальшування їхньої історії, з другого їм заважає сусідня країна, яка постійно ламає плани, показуючи свою силу. Так, вона не бездоганна, не здатна одразу їх знищити. Але ми постійно проявляємо волю й намагаємося розвиватися. У нас відбуваються революції, проходять вільні вибори. Такий приклад демократичної держави російській верхівці не потрібен. Для них Україна, що стає все кращою, пряма загроза. Тому і з’являються безглузді псевдоісторичні теорії, що України нібито ніколи не існувало.
Путін у це вірить?
Припускаю, що в нього в голові каша з недолугих історичних доктрин, які вписалися в його світогляд. Його дії підсилюються іншими факторами. Варто побачити його перші інтерв’ю: має вигляд і розмовляє, як чмошник. Зашуганий. Не міг повірити своєму щастю, що високо залетів. І порівняти це з вальяжним сьогоднішнім Путіним. Різні люди. Якщо відбулися такі кардинальні зовнішні зміни, то всередині вони не менш значущі. Не займаймося самооманою, що російська армія слабка й достатньо один раз ударити й вона посиплеться. Вони мають величезну ресурсну потугу. І людина, як очолювала ту махіну, коли все було добре з нафтодоларами, почувалася напівбогом. Він казав щось і все виконували. Зустрічався з лідерами світу. Усі його слухали. Усі дурниці, які він казав, розносили випуски новин. З’явилася купа можливостей. Це може зірвати дах кому завгодно. Психіка людини слабка. Можеш пустити собі кулю в лоба або навпаки пустити кулі в тисячі людей.
Жириновський здох і не дізнається, як ми розвалимо Росію
Ще є імовірність, що на першому місці в нього стоять навіть не імперські амбіції, а персональні образи. Ти імператор, а тебе в одній країні постійно називають ху*лом. Тільки одне це доводить до сказу.
Версію про глобальний переділ впливу у світі заперечуєш?
Яке протистояння Росії та США? Які в Москви взагалі шанси? Як можна порівнювати науковий і економічний потенціали цих країн? Я не ідеалізую Штатів. Але у РФ стільки дріб’язкової підлості. Типу як ударити слабшого, коли він тебе не бачить. І зробити притому вигляд, що нічого не робив. Усі їхні вчинки низькі й огидні. Якщо Америка щось таке підле й робить, то воно принаймні не так помітне.
Не впевнений, що раптова смерть Путіна стане для українців полегшенням. Замість нього може прийти такий самий або й гірший. Щось переінакшити може тільки радикальна зміна режиму. А так буде лише моральна сатисфакція, що цього гівна не існує у світі. Як із Жириновським, який здох і не дізнається, як ми розвалимо Росію. Хочу, щоб Путіна заарештували й засудили. А це можливо лише в разі, якщо в них з’явиться якась справді альтернативна політична сила. Сьогодні не бачу для її появи передумов. Але ми живемо у світі, в якому відбуваються непередбачувані речі. Можливо, всі країни нарешті вирішать позбутися РФ. І це буде тригером для внутрішнього вибуху та зміни їхнього суспільства. Я вже занадто розгулявся у фантазіях.
Чи доречно критикувати українську владу під час війни?
Якщо критика обґрунтована, то так. У перші дні широкомасштабного наступу я намагався донести, що не можна дозволяти собі брехати навіть із високою метою. Скажімо, почали розганяти, що українська армія одним ударом знищила три тисячі нападників. Звісно, приємно чути, що ЗСУ такими партіями відправляє до пекла. Але я не хочу радіти вигадкам. Здається, що брехня з добрими намірами то не страшно. Але вона впливає на те, що люди починають не довіряти одне одному, гризтися. Нам потрібні єдність і взаємоповага на горизонтальному рівні.
Як оцінюєш зміну Зеленського?
У мене до нього від початку було неупереджене ставлення. Не приховую не хотів, щоб він був президентом. Багато чого, що він робив до початку російського наступу, мені не подобалося. Хоча покращення доріг вразило.
Те, що з початком війни Зеленський не злякався, для мене не стало відкриттям. Це було природно для нього через його пацанячість. Він її з самого початку демонстрував. Хоч інколи мав недолугий вигляд у бронежилеті й шоломі. Хтось через страх узагалі в ті часи не їздив на фронт. А він їхав. І це було свідченням, що він не боягуз.
Дали два автомати і три магазини
Нині поводиться трохи по-хамському, з точки зору дипломатії. Втім такі прямолінійність і грубість можуть свідчити про його щирість. І це працює з політиками, вливає на громадян різних країн. Чи багато було прикладів, коли всі аплодують президенту стоячи? Можливо, в чомусь це заслуга не президента Зеленського, а актора Зеленського, бо він добре вживається в роль. Може швидко щось вивчити, прогресує в українській та англійській мовах. Бачимо результат його дій. Зрозуміло, що це заслуга не одного Зеленського, а й спічрайтерів. Крім того, докладають зусиль ЗСУ.
Тобі до війни Офіс президента пропонував балотуватися в мери. Чому не пристав на цю пропозицію?
Я не підтримував “Слуги народу”. То з якої радості мав від них балотуватися? Звісно, міг спробувати стати мером, який уособлював би твердження, що несистемна людина нічого не зробила корисного. Зробили б із мене цапа-відбувайла, був би антиприкладом.
Яким був твій військовий досвід за ці два місяці?
На початку лютого я почав процедуру вступу в луцьку тероборону збирав документи, проходив медкомісію, підписав контракт. Це був важливий крок. Але потім змінилася процедура і треба все перепідписувати. Коли вже наш Луцький аеродром розбомбили ракетами, я поїхав у батальйон отримувати зброю. Але довелося знову заповнювати бланки. Я чекав на команду, але сказали, що зброї нема і потрібні люди з військовим досвідом. Я зібрав валізу й чекав, що покличуть на навчання. Але нічого не відбувалося. Тим часом у Києві вже були бої на околицях, роздавали зброю з вантажівок. Ми з Арсеном Мірзояном поїхали до столиці й долучилися до військового формування. Доручили прикриття об’єкта, дали два автомати і три магазини. Був чіткий інструктаж, що робити в яких випадках. Провели там менш як тиждень. Це не було щось героїчне ніяких засідок, просто перебували у приміщенні. А далі підрозділ змінював завдання, але там ми вже точно були непотрібні. Максимум, що нам могли б довірити, бутерброди на кухні. Тому вирішили волонтерити трохи допомагали госпіталям, збирали кошти на транспорт військовим.
Є натхнення створювати нові треки?
У перші дні великої війни я написав близько десятка текстів, але тільки один із них видається потенційною піснею. Тексти я оприлюднив і дав людям дозвіл із ними працювати. Останнім часом нічого нового не з’являється. У мене бувають такі періоди. Стільки написав, що можу не паритися. Інколи навіть внутрішній спротив виникає, коли просять написати черговий військовий гімн. Недавно з таким зверталися прикордонники. Я не проти, щось у мені жевріє, але не хочеться щось видавати на вимогу. Пісню про морську піхоту виношував років п’ять. Ми планували записати разом з “OT VINTA!”, але так і не склалося побачитися. Довелося робити дві окремі версії.
Маєш нині бойовий настрій?
У мене є відчуття безсилля стосовно Тайри, яка в полоні (медик-волонтерка Юлія Паєвська Країна). Важко уявити, що там із нею відбувається, знаючи її характер. Вороги мають її люто ненавидіти, бо врятувала життя багатьом людям. І усвідомлення, що не можу їй ніяк допомогти, нічим зарадити, мене просто зсередини вивертає. Це величезне внутрішнє виснаження.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”
