Паршивенькі історії
Такий хороший голова сусідньої територіальної громади, мама показує у фейсбуку молодого мужчину з рудою бородою. То курей десь дістане і своїм селянам роздасть, то по 12 банок телячої тушонки. Але ж і люди сволочі. Вийде одна родина з усіма родичами, що з Києва приїхали, стануть у чергу і беруть кожен по курці. А баба якась нещасна на двох палках поки дошкандибає, то їй дуля з маком.
Знайома в Нідерландах приймає що два-три дні біженців з України. Постійно пере постіль і рушники, закуповує харчі. Якось дві жінки з наших країв попросилися переночувати. Але, мовляв, приїдемо пізно, бо хочемо по Амстердаму погуляти. Оце “погуляти” тригернуло волонтерку, і вона вперше сіла перевіряти профілі українок. А ті зі Львова, постійно подорожують і шукають по групах дешеве житло. Увечері вона вчинила їм допит.
Так, ми туристки. На Великдень приїхали, зізналися ті. А хіба ми не згадали цього в листуванні?
Ніт, не згадали.
Ну, ми тоді пішли, втисли голови у плечі.
І таких туристів повно. Сидять безплатно в іспанських і бельгійських готелях і вередують: то омлет не такий пишний, то українці не їдять риби в томаті, у вас в гуманітарці є брендові речі?
Київські бізнесмени подорожують Європою, не соромлячись брати безплатні квитки. Ужгородці гуляють у Словаччині, здаючи своє житло за страшні тисячі. Українці, які виїхали у Швецію 10 років тому, раптом починають бідкатись у держоргани і просять допомогу.
Це дратує і бісить, але я себе заспокоюю тим, що хороших людей більше, чесних, порядних більше.
Мам, тобі добро повернулося, стрибає на радощах донька волонтерки з Нідерландів. Біженці забули кота! Ти ж хотіла, правда?
