Уряд запровадив держрегулювання цін на продукти харчування, а у Раді є відповідний законопроєкт. Пояснюємо, до яких наслідків це може призвести

Камера

pixabay.com

Держрегулювання діяло до 2017-го року, але проблема в тому, що в Україні погано працюють інші форми втручання держави у ринок – резерв і антимонопольний комітет

Через зростання вартості продуктів Кабмін на своєму засіданні 12 січня запровадив державне регулювання цін на низку товарів. Заборонено встановлювати торговельну націнку понад 10% на: крупу гречану, цукор-пісок, борошно пшеничне вищого ґатунку, макаронні вироби вітчизняного виробництва (вермішель з борошна пшеничного вищого ґатунку), молоко пастеризоване жирністю 2,5% (у плівці), олію соняшникову, яйця курячі категорії С1, птицю (тушку курячу), масло вершкове з жирністю 72,5%.

Окремим розпорядженням запроваджено щоденний моніторинг для 30 продовольчих та непродовольчих товарів. Держстат передаватиме отримані результати Мінекономіки до 16:00 звітного дня. Стосуватиметься це овочів (цибулі ріпчастої, буряку, моркви, картоплі, капусти білокачанної); м’яса (курячих тушок, яловичини, свинини); пшона, вівсянки й гречки; хліба житньо-пшеничного, батона, макаронних виробів із м’яких сортів пшениці, борошна пшеничного вищого сорту; цукру кристалічного; соняшникової олії; курячих яєць категорія С1; молочних продуктів, зокрема, сметани (жирністю до 15% включно), вершкового масла (жирністю від 72 до 82,5% включно), пастеризованого молока у плівці (жирністю до 2,6%).

Повзуче зростання цін на газ, мінеральні добрива, нафту, пальне котиться світом, включаючи й Україну. Це неодмінно впливає на збільшення вартості сільгоспсировини та продуктів харчування. За словами віце-президента Національної академії аграрних наук (НААН) Ануш Балян, у 2022 році варто готуватися до ще більшого зростання цін. Так, насамперед, на 25-30% зростуть ціни на хліб, хлібобулочні вироби та цукор. Молочарі один за одним рапортують про збільшення вартості своєї продукції на 15-20%, м’ясо повинно зрости в ціні на 7-15%, овочі та фрукти – на 10-15%.

Ще у грудні законопроєкт про повернення до практики державного регулювання цін на основні продукти харчування з’явився у Верховній Раді. Серед авторів понад 20 депутатів від владної «Слуги народу». Така практика діяла в Україні до 2017 року. Тиждень спробував розібратися, чи треба державі таким чином регулювати вартість продуктів і які ще є чинники впливу на цей процес.

Досвід регулювання

Згідно із грудневим законопроєктом про внесення змін до закону «Про ціни і ціноутворення», запропоноване наступне: «Державне регулювання цін на продукти харчування, що мають істотну соціальну значущість здійснюється шляхом встановлення граничної торговельної надбавки (націнки), що може бути не меншою від 5 % і не більшою 15 % від відпускної ціни виробника соціально значущих продуктів харчування».

У документі подано перелік продуктів, які мають істотну соціальну значущість і по відношенню до яких держава повинна проводити жорстку політику регулювання: крупа гречана, цукор-пісок, борошно пшеничне вищого сорту, макаронні вироби вітчизняного виробництва (вермішель з борошна пшеничного вищого сорту), молоко пастеризоване жирністю 2,5% (у плівці), хліб житньо-пшеничний, батон з пшеничного борошна, яйця курячі категорії С1, птиця (тушка куряча), вода мінеральна негазована, масло вершкове жирністю 72,5%, олія соняшникова.

Читайте також: Дослідження Всесвітнього економічного форуму: Яких глобальних ризиків слід чекати світовій економіці

Слід додати, що весною-влітку 2020 року, коли лише розпочалася спричинена COVID-19 криза, а ціни на продукти харчування поповзли  вгору (це ні в якому разі не можна порівнювати з нинішнім повзучим темпом зростання), уряд також ввів тимчасове державне регулювання. Щоправда, воно тривало недовго – кілька  місяців. Якими ж були його результати?

На думку директора Асоціації постачальників торговельних мереж Олексія Дорошенка, тоді ціни на соціально значущі товари або не змінювалися взагалі, або навіть почали дещо зменшуватися. Тому він дотримується думки, що державне регулювання цін треба поновлювати і залишити на більш віддалену перспективу.

Прокоментував він і питання урядового рішення про максимальну торговельну надбавку для мереж у 10%. «Торговельним мережам доведеться виконувати всі ці накреслення – подітися їм буде нікуди. Чи є в них важелі впливу на таку ситуацію? Безумовно є. Вони можуть обмежити певним чином свою рентабельність, вишукати моменти для скорочення різного роду витрат тощо», – зазначає він.

Цікаво, що самі представники торговельних мереж або рітейлерів дуже неохоче йдуть на контакт із пресою з цього природу.

Втім, приміром, у прес-службі мережі супермаркетів «АТБ» зазначили, що зростання цін вони обговорюють зараз постійно з виробниками, які постачають їм свою продукцію і мережа робить все можливе, щоб зростання відбувалося поетапно і менше вдарило по споживачах.

Директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» академік НААН Юрій Лупенко вважає, що державне регулювання цін на так звані соціально значущі продукти харчування є необхідним і не має обмежуватися лише терміном дії карантинних заходів. «Результати наших досліджень – аналізу цінових змін на різні продукти харчування, зокрема хлібні вироби, яйця, м’ясо, молочні вироби, крупи, овочі, фрукти тощо – довели, що у періоди державного регулювання ми мали позитиви щодо збереження цін чи утримання їх від значного зростання. На жаль, наші рекомендації тоді не отримали позитивної оцінки і цілком таке регулювання не було впроваджено в практику», – зазначає він.

Європейська практика

Слід однозначно сказати про те, що державне регулювання цін на сільгоспсировину та продукти харчування є звичною практикою навіть для розвинених країн, щоправда, там є своя специфіка. Приміром, в Австрії, державне регулювання цін відбувається згідно із законом «Про ціни». Ринок м’яса, молока, зерна регулюється через спеціально утворені організації – Молочний фонд, Зерновий фонд, Комісія з тваринництва та виробництва м’яса тощо. Це самостійні організації, які мають статус юридичної особи, до складу яких входять представники різних міністерств. Вони визначають максимальний та мінімальний рівень цін на сільгоспсировину та продукти харчування та регулюють пропозицію товарів на ринку.

Читайте також: Сага про 3%. Яким темпом може зростати українська економіка

У найрозвиненішій економіці світу США регулюються державою до 10% всіх цін на продукти харчування.

Прикладом державного регулювання цін в широкому розумінні донедавна також була Греція. Там держава втручалася навіть у цінники у ресторанах та кафе, адже греки дуже полюбляють їсти не вдома.

«Проте загальної та повної свободи ціноутворення в історії економік будь-яких держав все ж таки не було. Однак і уникнути повністю впливу держави на ціноутворення неможливо та, мабуть, й недоцільно. Питання тут полягає в площині, в яких галузях та в який спосіб це необхідно робити», – вважає глава правління громадської організації «Асоціація представників малого та середнього бізнесу Києва Максим Тютюнников.

Наприклад, аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Єгор Киян зазначає, що можна навіть вдатися до такого суто «соціалістичного» методу: повернути державне регулювання цін на продукти харчування й дотувати державні підприємства, щоб вони виробляли їх за адекватними цінами з маркуванням «Соціальний продукт».

Створити надійний резерв та «включити» Антимонопольний комітет

Описане вище може застосовуватися як крайня міра. У той де час більшість експертів в Україні проти державного регулювання. Єгор Киян каже, що обмеження торговельних надбавок, яке пропонують автори парламентського законопроєкту, можливо й спрацює, проте це досить сумнівно.

«Може статися й таке: перед введенням державного регулювання цін на продукти харчування всі виробники максимально підвищать ціни, а потім їх на не дуже значні показники знизять. Тому ефекту в цьому випадку також не буде ніякого. Треба спершу ретельно розібратися із ціноутворенням загалом. Як кажуть, від виробництва до прилавка», — підкреслює аналітик.

Тому задля досягнення мети щодо приборкання цін на продукти харчування, за свідченням багатьох експертів, потрібно створити механізм, заснований не обмеженнях, а на передбаченні ризиків та криз. Так, приміром, той же Максим Тютюнников вважає, що треба створити надійний резерв, який матиме стратегічний запас продуктів та таким чином забезпечувати харчову стабільність в Україні. Він натякає на роль в цьому процесі Держрезерву. Коли ціни злітають вгору, то така інституція повинна викидати на ринок частину товарів, зменшуючи таким чином попит на них і відповідно ціни.

Читайте також: Економіка локдаунного періоду​

Хоча, приміром, Юрій Лупенко зауважує, що Держрезерв не наділено функціями державного регулювання цін. Свого часу поєднання його основної функції – резервної – з ціновим регулюванням було визнано недоцільним. І держрегулювання цін було покладено на Аграрний фонд. А останній зараз у цьому питанні практично не працює.

Експерти одностайні, що ще одним ринковим методом боротьби з повзучим ціноутворенням є зниження ставки ПДВ на соціально значущі товари. Дійсно, вона в Україні дорівнює цілих 20%, тоді, як у країнах Європи знаходиться у межах лише 7-10%. Тому внаслідок такої ситуації виникає парадокс: деякі українські продукти, які постачають до європейських країн, на полицях тамтешніх магазинів дешевші, ніж в самій Україні. Така ситуація не є нормальною і це питання можна вирішити. Потрібна політична воля держави.

Ще один достатньо істотний важіль впливу – антимонопольна політика. Але вона практично не спрацьовує. Картельні змови повинен попереджати Антимонопольний комітет України.  Є такий приклад: цукор, приміром, надходить у торговельну мережу за ціною 34 гривні за кілограм, а вже на полицях магазинів ми бачимо і купуємо цей товар за ціною 40 гривень за кілограм. Потім ціни на цукор падають до 31 гривні за кілограм, а у магазинах вони лишаються сталими. Саме ці питання і повинен вирішувати Антимонопольний комітет.

Є експерти, які вважають, що державне регулювання цін на продукти харчування, є повною дурницею і проявом популізму. Всі спроби його запровадити приводять лише до зворотного – ціни на товари, особливо на не соціально значущі ще більше лізуть вгору.

У цьому переконаний колишній міністр соціальної політики Павло Розенко. На його думку, у нинішній ситуації уряд повинен, як кажуть, іти у «народ» – вести прямі перемовини з галузевими асоціаціями виробників та великими підприємствами щодо знаходження можливостей для приборкання цін та виробленні загальних тактики і стратегії поводження на ринках.