Російська агресія й китайський контекст

Як може діяти Кремль у найближчому майбутньому та чому ситуація в Україні впливатиме на конфлікт КНР і Тайваню

Накопичення російських військ і наступальної техніки на східному кордоні України та в Криму, агресивна риторика і кампанію дезінформації, які супроводжують приготування до ймовірних військових дій РФ, важливо розглядати як частину глобальної геополітичної гри за участю Росії, США і Китаю. Своєрідний zoom-out дозволяє побачити не тільки ширшу картину напруженостей у системі міжнародної безпеки, але і зрозуміти мотивацію керівництва РФ та спрогнозувати можливий розвиток подій.

Вперше про аналогію між Тайванем і Кримом експерти, що займаються Південно-Східною Азією, заговорили відразу після подій в Україні 2014 року. Очевидно, існує принципова різниця між правовими статусами Автономної республіки Крим і Республіки Китай (офіційна самоназва нинішньої держсистеми Тайваню – Ред.). Проте, на думку фахівців з міжнародної безпеки, сам факт окупації, а потім спроби анексії частини території визнаної у міжнародно-правовому полі держави, як це відбулося в Криму, і неадекватна реакція найбільших світових потуг на ці дії, цілком могла спонукати Китай до силового вирішення проблеми Тайваню.

Прогнозована після цього дестабілізація Південно-Східної Азії і загострення проблем навколо Південно-Китайського моря означала б чи не найболючішій удар по глобальним інтересам Сполучених Штатів і їх союзників з часів Другої світової війни. Саме тому з такою увагою у Китаї, в Японії, на Тайвані та в інших країнах регіону відслідковують події навколо України. Так, у нашій частині світу агресором і найбільшою загрозою міжнародній безпеці виступає не Китай, а Росія, якої значно менше побоюються у Південно-Східній Азії. Проте безперервне протягом останніх двадцяти років зближення Росії і КНР у питаннях зовнішньої політики і безпеки, нещодавнє укладення формальних домовленостей між міністерствами оборони двох країн, яке закріплює безпрецедентний рівень військової співпраці, перекидає своєрідний місток між східним кордоном України, Кримом і  тайванською протокою. Якщо Росія перейде до активних бойових дій на Сході України і їй знову це зійде з рук (тобто, країни Заходу висловлять глибоку стурбованість і введуть санкції ще проти групи другорядних персонажів кремлівського антуражу), цілком прогнозованими стають силові дії КНР проти Тайваню в разі щонайменшої спроби останнього зміцнити свій суверенітет.

Читайте також: "Ризики повномасштабного нападу". Як розвивається сюжет про стягування російських військ до кордонів України

Професор Інституту політики безпеки університету Кіля Сара Кірчбергер цитує в публікації для The Guardian слова неназваного представника ВМС КНР, який сказав: «ми повинні зробити Тайваню те, що Путін зробив у Криму». Про можливий розвиток подій навколо Тайваню за кримським сценарієм нещодавно заявив міністр оборони Японії Нобуо Кіші. При цьому Росія, скоріше за все, не втручатиметься у події навколо Тайваню навіть якщо там виникнуть бойові дії, як і Китай не втручатиметься у «справи» Росії на українському фронті.

За цих умов вкрай важливо, як поводитимуть себе у майбутніх конфліктах США. Саме гарантії невтручання Вашингтона у внутрішньокитайські, як вважають у Пекіні, справи, цікавить КНР. І саме гарантії невтручання США (в Росії це маскують абревіатурою НАТО) у зону найбільш принципових інтересів Росії цікавить Москву. Після виходу США з Афганістану, Сирії, Лівії, у Росії залишилося не так вже й багато інструментів примушення Вашингтону до визнання Росії рівним глобальним партнером, великою державою, на рівні з КНР. Немає сумніву, що Путін не пробачив сенатору Джону МакКейну слова про бензоколонку, яка робить вигляд, що вона країна. Саме тому світ спостерігає обійми до стану удушення між РФ і КНР, саме тому відбуваються періодичні, як це називає Дмітрій Пєсков, «переміщення військ на своїй території, які нікому не загрожують», саме тому проводяться спільні навчання на Далекому Сході і здійснюються морські патрулі навколо Японії. Порушувати міжнародне право веселіше вдвох.

Москва, очевидно, хотіла б, нарешті, досягти омріяної мети – остаточно зафіксувати статус «кульгавої качки» за Україною, примусивши її до воз’єднання з ОРДЛО на умовах Росії; отримати гарантії Вашингтона щодо нейтрального статусу Києва, який згодом має перейти у міжнародний консенсус за участю провідних європейських країн; добитися припинення де-факто, якщо не де-юре, анти-кримських санкцій і риторики на підтримку України у цьому питанні.

Саме тому очікувати реального масштабного вторгнення Росії в Україну варто тоді, коли темпи підйому економіки України сягнуть 10% і вище, у країну почнуть надходити десятки мільярдів іноземних інвестицій, енергоефективність і технологічність економіки сягне світового рівня, а рівень життя вийде на показники іншої нейтральної країни – Швейцарії. Що стосується нинішніх умов, то можливі три варіанти, які проглядаються, виходячи з наявних відкритих даних.

Читайте також: Тактика Китаю спрямована на підкорення Тайваню шляхом виснаження – звіт

План А передбачає активну зовнішньополітичну і економічну дестабілізацію України, ініціювання масових протестів, внутрішньополітичних криз, здійснення диверсійної діяльності. Війська РФ на кордоні виконуватимуть функцію постійно існуючої небезпеки, яка відволікатиме увагу і ресурси, створюватиме напруження через масштабну кампанію дезінформації. Мета – прихід до влади проросійських сил, припинення європейської і євроатлантичної інтеграції з міркувань realpolitik, яка говорить про відсутність консенсусу щодо членства в ЄС і НАТО, натомість – про пряму вигоду від нормалізації відносин з РФ.

План B має ціллю тиск на США кількома шляхами. Йдеться про подальше накопичення військ на східному кордоні України, вихід на державний рівень кампанії дезінформації про, начебто, готовність України до звільнення тимчасово окупованих територій силовим шляхом (це заяви Пєскова, Патрушева, Лаврова і Шойгу, виступи і публікації Путіна, Медвєдєва, Суркова) та зразково-показове зближення з Китаєм. Мета – укладення нових домовленостей, поза форматом Мінських протоколів, між РФ і США про врегулювання ситуації навколо ОРДЛО, гарантії невступу України в НАТО, її нейтральний статус, припинення військової допомоги Україні та «провокацій» авіації і флоту НАТО у Чорному морі. В разі відмови США відбуваються провокативні дії і диверсії, які, начебто,  виправдовують застосування сили, збройні формування ОРДЛО переходять у наступ з метою окупації територій Донецької і Луганської областей повністю. Потім обирається формат легітимізації цих територій – референдум під дулами автоматів, визнання незалежності або приєднання до РФ на підставі звернень «влади ДНР-ЛНР» до Москви. Розрахунок на величезні жертви, економічні та репутаційні втрати для України, які унеможливлять подальше зближення з Заходом. Невтручання США завдасть нищівного удару їх авторитету, і так підірваному війнами в Афганістані та Іраку.

План С значно гірший і цілком може передбачати спробу захоплення східних областей, узбережжя Азовського моря, і сухопутного коридору з Кримом. В ідеалі, має пасти також Одеса, можливо – Київ. Решта – «галичанська Україна», вкрай ослаблена і маргіналізована – може спробувати вижити без виходу до моря, непотрібна ні ЄС, ні НАТО. Не виключається, що згодом вона сама попроситься назад, «додому», у «братську сім’ю народів», але вже на умовах Москви, своєрідне повторення Переяславської ради. На окупованих територіях Лівобережжя буде створена буферна зона, промисловий потенціал східних областей направлений виключно на потреби ОПК. Сурков же сказав, що імперія не може не розширюватись, іншого не варто було і очкувати. Цілком імовірно, що одночасно з цими діями КНР, нарешті, приєднає Тайвань (у армії КНР навіть розроблений концепт «швидкої і вирішальної перемоги у першій же битві»), то ж основна увага США, Британії, Японії буде прикута до Південно-Східної Азії. Німеччина фактично втратить спроможність впливати на геополітику після запуску Північного потоку-2 і припинення транзиту газу через Україну, Франція посварилася з США і, взагалі, там вирує неконтрольований ковід, якому кінця і краю не видно.

Читайте також: Китай обурений. Адміністрація Байдена запросила Тайвань на "Саміт за демократію"

Під час нещодавньої наради з російськими послами у Москві Путін привселюдно доручив Лаврову «ставити питання про надання Росії серйозних довготермінових гарантій забезпечення її безпеки, тому що так існувати і постійно думати про те, що там (на Заході) завтра може статися, Росія не може». Це говорить лідер держави з найбільшим у світі ядерним потенціалом. Тому варто усвідомлювати, що боротьба за принципи майбутнього світового порядку переходить від теоретичних дискусій до практичних кроків. І Росія «за ценой не постоит».