Україна очолила стратегію ЄС для Дунайського регіону. Що це за ініціатива, хто туди входить та які потенційні вигоди

Камера

Фото: лого з офіційного сайту Дунайської стратегії

Шанс скористатися нагодою для реалізації низки своїх інтересів Україна має. Багато залежатиме від чіткої координації між владою в центрі та на рівні регіонів

27 жовтня у Братиславі відбулася церемонія передачі головування в Стратегії Європейского Союзу для Дунайського регіону. Повноваження Києва триватимуть до кінця 2022-го. До Дунайської стратегії входять 14 країн, з яких дев’ять – члени ЄС (Австрія, Болгарія, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія) та ще п’ять не належать до нього (Україна, Боснія і Герцеговина, Молдова, Сербія, Чорногорія). Варто зауважити, що Україна стала першою з країн-членів поза ЄС, яка отримала місце голови.

За словами заступника виконавчого директора «Української призми» Сергія Герасимчука, Стратегія Європейського Союзу для Дунайського регіону – одна з опірних складових внутрішньої регіональної політики Євросоюзу.

«Вона позитивно впливає на зовнішні суміжні з ЄС субрегіони. Дунайська стратегія є значущим чинником комунікації, партнерства, стабільності та політичної солідаризації регіонів, що нею охоплені. До важливих здобутків Дунайської стратегії варто віднести кооперацію, що охопила доволі культурно різні країни регіону. Головування України дозволить посилити увагу до енергетичної співпраці, річкового транспорту та інфраструктури (передусім, що стосується розвитку екошляхів), обміну та поширенню інформації про проектну діяльність та кращі практики співпраці».

Читайте також: Світові медіа про рішення суду Амстердама щодо скіфських скарбів: вирок вартий більше, ніж золото

Тиждень також звернувся за коментарем до Зіновія Бройде, директора Державного науково-технічного центру «Екоресурс» і радника голови Чернівецької ОДА. Бройде один із тих, хто стояв біля витоків співпраці у межах Дунайської стратегії, і досі входить до фахової групи по одному з напрямків роботи. Він детально розповів, чим займається Дунайська стратегія і як це може бути вигідним Україні. Далі переказ його слів.

Як Україна опинилася у Дунайській стратегії

У 2001-му в Бухаресті відбувся саміт «Довкілля та сталий розвиток Дунайсько-Карпатського регіону». На ньому були всі 14 країн, які на сьогодні є членами Дунайської стратегії. Саме тоді заклали ідею Карпато-Чорноморського Екоєврорегіону. На сьогодні, до речі, це стовідсотково відповідає Зеленому курсу ЄС. У 2004-му в Києві підписали Карпатську конвенцію, а в 2008-му, також у столиці України, так звану австро-румунську ініціативу, яка й заклала основи Дунайської стратегії.

На перших конференціях були присутні представники України. Громадянське суспільство і Мінрегіон, який і зараз це очолює, спільно підготували й офіційну позицію держави, і позицію громадянського суспільства. Наступного року був опрацьований перший план Дунайської стратегії. Початок був хороший, але надалі почалися «ігри» в Україні. Керівництво забрали до Мінекономіки, потім передали назад у Мінрегіон. Змінювалися міністри, віцепрем'єри. Я не можу сказати, що ми повністю втратили ці 10 років, але (через таку нестабільність – Ред.) чимало і часу і можливостей таки упустили.

Читайте також: Подивитись у дзеркало. Як змінилося українське суспільство за 10 років

«Стовпи» і «пріоритети»

Є чотири основні напрямки роботи або «стовпи» Дунайської стратегії. Це «об’єднання», «довкілля та екобезпека», «процвітання» і інституційно-безпекове підґрунтя розвитку регіонів.

Ці чотири напрями поділені на пріоритети. У межах кожного «стовпа» кілька таких пріоритетів. Наприклад, у першому – «об’єднанні» – є чотири пріоритети: транспорт, стала енергетика, розвиток туризму, культурна спадщина. До речі, транспорт також поділений окремо на водний шлях і решту – залізницю, автодороги, авіацію.

По другому напрямі пріоритети такі: збереження і розвиток водних ресурсів, контроль екологічних ризиків (передусім, протиповенева взаємодія), збереження ландшафту і біорізноманіття (тут, зокрема, ідеться про проблеми відходів і збереження грунтів).

Третій «стовп» має такі пріоритети – наука, освіта та інформаційні технології; розвиток підприємництва, кластерна взаємовдія; розвиток людського капіталу. Останнє – політична стабільність і безпека. Тут зосереджені на двох головних компонентах – кордони і запобігання транскордонному криміналу.

На кожен пріоритет є так звані наглядові групи, де представники взаємодіють. От Україна, наприклад, головує у двох групах зараз. По десятому пріоритету – розвиток людського капіталу і в першому (б) – залізниця, автодороги та авіаційне сполучення. Раніше Україна жодного разу не головувала у групах.

Читайте також: Підозрілий час

Чому регіони мають ключове значення у Дунайській стратегії і мета: плюс чотири області для України

Ця Стратегія – одна з кількох у ЄС. Вона була другою після Балтійської. У двох словах: то коли ЄС утворився і виникли наддержавні структури, автоматично з'явилася і регіоналізація. Наряду з Єврокомісією, існує так званий Комітет регіонів – там представники регіональних влад країн Євросоюзу, які формують певні проєкти. Фактично, це рушій. Є спеціальний комісар ЄС, який займається регіональною політикою. Коли ЄС стало зрозуміло, що він не тягне навіть з таким апаратом налагоджувати співпрацю з регіонами, то пішли на формат макрорегіональних стратегій. Коли країна разом зі своїми регіонами визначають спільні завдання і вже паралельно з державами подають їх до Єврокомісії, до програм ЄС, до структурних фондів і так далі.

Тому в Дунайській стратегії головне – регіони. Вони пропонують проєкти і тільки погоджують це з міністерством на центральному рівні. Хоча до Дунайської стратегії входять держави, але дві з них особливі – Німеччина та Україна. Німеччина входить двома потужними землями – Баварія і Баден-Вюртемберг. Там чіткий розподіл і нам є, чому повчитися саме у німців, а не в інших країн. Там є представники центру – федеральної влади, але тон задають саме представники регіонів. Саме вони надсилають представників у всі органи взаємодії.

Від України також входять регіони. Це чотири області – Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька та Одеська. Йдеться про ті, де є пряма долученість до басейна Дунаю. Однак ми маємо одну особливість, бо де-факто, до цього басейна входить і басейн Дністра. Тому в 2014-му були розмови про те, що необхідно включити ще чотири українські області – Львівську, Тернопільську, Хмельницьку і Вінницьку. Це би значно підвищило можливості, адже всі вони межують одна з одною. Нині віцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина знову піднімає ці питання.

Як працює Дунайська стратегія і чому важлива співпраця у різних регіонах

Сама Дунайська стратегія не виділяє грошей на проєкти. Проте вона дозволяє узгодити і надає рекомендації. У принципі, якщо правильно ними користуватися, то ці рекомендації ключові.

Наприклад, існують програми сусідства ЄС. Через них уже виділяють гроші. Принаймні три можна назвати напряму: Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна, Румунія-Україна і Чорне море. Плюс є спеціальна Дунайська програма вже тільки для країн Євросоюзу, але Україна і Молдова мають до неї доступ. Вироблені і узгоджені проєктні ініціативи у межах Дунайської стратегії, дозволяють Україні мати привілеї. Оскільки Україна присутня в органах керування і без неї не можна відбирати проєкти, то при потужній політиці ми маємо можливість напряму долучати кошти згаданих програм на проєкти, які реалізують в Україні. Бо пріоритети програм відповідають пріоритетам Дунайської стратегії.

Якщо казати про обсяги фінансування, то до прикладу назву один проєкт, яким займався сам. Він стосувався техногенної безпеки. Йшлося про спорудження протиповеневих систем. Проєкт був спочатку розписаний на €10 млн і мав охопити всі чотири області України. У підсумку він пройшов на трохи більше, ніж €9 млн, з яких €4,5 млн отримала Україна і створила інфраструктуру. Однак на самому початку, якби не чубилися тодішні керівники Одеської і Чернівецької областей, мав бути ще хвіст того проєкту біля Рені, де Прут впадає у Дунай. Цього не сталося. Тепер Прут і Сірет – дві останні річки в усьому Дунайському басейні, які не мають ані планів управління водними ресурсами, ані планів управління протиповеневими ризиками. Тож згаданий проєкт мав успішність 50%. Подібні напрацювання є по кожному з напрямків. Але в Україні часто все за принципом кота Матроскіна: «Срєдства у нас єсть, у нас ума нє хватаєт»