Велика Палата Верховного Суду вирішить, чи може неучасник торгів ФГВФО оскаржувати їх

05.10.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №910/12525/20, у рамках якої ФГВФО, фінкомпанія "Інвестохіллс Веста" та фінкомпанія "Ассісто" оскаржують рішення Госпсуду м. Києва від 23.03.2021 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 14.07.2021.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов ТОВ "Сейф Інвест" і визнали недійсними результати аукціону з продажу Фондом гарантування пулу активів "Українського професійного банку" (УПБ) у частині прав вимоги за двома іпотечними договорами (від 28.08.2014 і від 18.11.2014) щодо земельних ділянок (на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області), власником яких є позивач.

Переможцем відповідного аукціону було ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", яке в свою чергу переуступило права на частину з придбаних у ФГВФО активів УПБ для ТОВ "Фінансова компанія "Ассісто".

У ході судового процесу ТОВ "Сейф Інвест" висловлювало думку, що УПБ не мав прав вимоги за іпотечними договорами (й відповідно вони не могли бути виставлені на продаж), оскільки іпотечне обтяження земельних ділянок за іпотечними договорами було припинено в 2015 році.

Суди першої та апеляційної інстанції вирішили, що оспорювати правочин може заінтересована особа, яка не була стороною правочину і на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Натомість ФГВФО, фінкомпанії "Інвестохіллс Веста" й "Ассісто" в своїх касаційних скаргах вказали, що суди не врахували висновки, викладені в кількох десятках постанов Верховного Суду, а також не взяли до увагу низку доказів (зокрема, висновки аудиторів та судово-економічної експертизи).

Скаржники серед іншого наголошують, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №639/4836/17 у подібних правовідносинах зазначив, що "законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно" (цитата).

"Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору", – йшлося в постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №639/4836/17.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 10.04.2020 у справі № 346/2447/17, від 07.06.2021 у справі № 648/3596/19 (провадження № 61-12225св20).

Також 28.07.2021 колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/33403/17 у подібних правовідносинах, в якій зазначила, що "позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором. Проте наведені обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги".

Таким чином, суди різних юрисдикцій сформували у подібних правовідносинах протилежну практику щодо наявності правових підстав оспорювання правочинів заінтересованою особою, яка не є їх стороною, з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною, “має характер виключної правової проблеми з урахуванням існування кількісного критерію та зважаючи на розходження у судовій практиці судів різних юрисдикцій, що також є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду” (цитата).