Сорочка, нитки для якої передали з Америки

Вишиванку з уставками зберігає 74-річна Олена Горбач із міста Рахів на Закарпатті. Сорочку вишила її мати Олена Ткач (19272000) до Великодня 1967-го.

 Мати народилася в багатодітній сім’ї, розповідає Олена Михайлівна. Закінчила чотири класи, допомагала батькам у господарстві. В юності носила лише гуцульські строї. Тому й вишивати навчилася рано. Знала чимало технік.

Коли матері було 18, у церкві під час недільної служби до неї підійшла жінка. “Той чоловік прийде до тебе в п’ятницю свататися”, вказала на незнайомця. 21-річний Михайло Ткач щойно повернувся з війни, дійшов аж до Німеччини. За кілька місяців, перед Великим постом, відгуляли весілля. Хоча до одруження не були знайомі, та все життя минуло в злагоді й мирі. Через рік народилася я. Було в батьків ще двоє дітей донька й син, але померли.

Михайло їздив до Сибіру, працював на заготівлі лісу. Привозив додому апельсини й кедрові горіхи. Олена поралася по господарству, доглядала чимале поголів’я худоби. Разом побудували хату. Коли був час, мати вишивала. Мала дуже багато сорочок, запасок до них і цілих строїв.

Вишиванку справила в 40 років. Уставка виконується за виворітковою технікою подібною до гладі, яка шиється з вивороту на лицевий бік. Нитками чорного, бордового, зеленого й жовгарячого кольору створюють ромби. Так само оздоблюють дуди краї рукавів біля зап’ястя та комір.

Розтолоч нитки на вишиванку матері передавала двоюрідна сестра батька, яка жила в Америці. Втекла туди 16-річною, бо батьки заборонили їй вийти заміж за єврея. Шовкову тканину придбала на місцевому ринку в перекупки. Та возила товари з Чехії. Потім місцева швачка пришила візерунки до сорочки. Робота тривала кілька тижнів. На Великодню утреню службу мати вдягла її із запасками, які купила в сусідки.

Всі строї дотепер зберігаю вдома. Дозволяю доньці й родичкам приміряти. Їм вони й дістануться у спадок.