“У нас полетіли снаряди” – у Києві пройшов кількатисячний марш до Дня захисників і захисниць

Сьогодні святкуємо Покрову пресвятої Богородиці та День захисника і захисниці України. Аби вшанувати героїв держави, які захищають її зі зброєю в рука у багатьох містах держави пройшли святкові марші.

Найбільша хода відбулася у Києві. Кілька тисяч бійців ООС, ветеранів українсько-російської війни, волонтерів, добровольців та звичайних містян пройшлися центром столиці. Люди починали рух у двох різних маршах ході на честь бійців Української повстанської армії та Марші нації. Але потім об’єдналися, утворивши один багатотисячний потік.

Колони пройшлися від парку ім. Тараса Шевченка до Майдану Незалежності. Учасники акції поклали квіти на Алеї Героїв Небесної сотні в пам’ять про тих, хто загинув під час Революції гідності.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на марші. Розпитала в учасників акції що особисто для них означає сьогоднішнє свято та яким вони бачать майбутнє України

В обід на вул. Хрещатик шумно. Лунає гімн українських націоналістів: “Зродились ми великої години. З пожеж війни і полум’я вогнів. Плекав нас біль по втраті України. Кормив нас гнів і злість на ворогів…”. У такт пісні підспівують сотні людей.

Повільно рушає колона людей, які зібралися вшанувати бійців УПА. За ними йдуть ветерани та родичі наших загиблих воїнів, бійці Правого сектору та члени Національного корпусу.

– Героям слава!, – кричить хтось із чоловіків у гучномовець.

– Слава! Слава! Слава!, – відказують учасники акції.

До ветеранів підходять перехожі та зі сльозами на очах кидаються обіймати захисників. Дякують, тиснуть руки.

– Україна найкраща!, – викрикує хлопчик років 7 із прапорцем у руках.

Пішов в АТО добровольцем. П’ять років воював

– Я приїхав з Борислава Львівської області. До брата в Київ, спеціально на марш, – 52-річний Захарій Олексович тримає у руках згорток паперу замовив свій портрет у вуличного художника. Розстібає замок куртки, обережно відсовує край. – Дивіться скільки медалей. Я пішов в АТО добровольцем. П’ять років воював. Був і в Щасті, і у Краматорську, і у Дружківці.

Разом із чоловіком на війну пішли два брати, племінник та син. Майже всі повернулися додому здорові. Один із братів отримав травму.

– Не зміг вийти сьогодні з машини – поранена нога, – зізнається Захарій.

Про воєнні роки згадувати не хоче. На кілька секунд замовкає.

– Усі яскраві моменти викликають сльози, пані, – у голосі чути напругу. Військовий ледь стримує хвилювання. – Там же немає свят – там тільки будні.

У небі з’являється синій, чорний, жовтий та червоний дим із шашок. Частина людей кашляють від їдкого диму піротехніки.

– Слава Україні, Слава Турции, – кричить військовим чоловік арабської зовнішності. Щиро посміхається та фотографує процесію.

Поряд з камуфляжним наметом Територіальної оборони стоїть жінка у військовій формі. Має коротко підстрижене русяве волосся. Із під кепки видно сиві пасма.

– Я пішла на війну одразу з Майдану, як то кажуть, – Ірина Йосипенко працює лікарем. В АТО подалася добровольцем. – Не було сумнівів і коливань. У військкоматі зраділи, коли побачили, бо не вистачало лікарів. Чекала повістку довго. Кожну хвилину картала себе за те, що досі не на війні.

Рятувала людей. Не тільки побратимів, а і цивільних

Ірині нещодавно виповнилося 52 роки. В зоні ООС була до 2019-го. У 2016 році поверталася додому, але не змогла без служби і переживала за побратимів, зізнається. Про сім’ю розповідати не хоче. Для неї це щемливе питання.

– Я рятувала людей. Не тільки побратимів, а і цивільних. У 2014 році приїхала на поле бою. Страшно було тільки після виконання завдань. А під час них ні, бо була зосереджена на роботі, – жінка відводить погляд, нервово облизує потріскані губи. – Згадую, як лежу на землі і думаю: коли встати? Земля, рілля – немає за що сховатися. Бігти треба, але в будь-який момент можуть в тебе поцілити. Ще і на плечах величезний рюкзак з медикаментами.

Ветеранка служила на передовій біля Маріуполя. До війни працювала у політтравмі – лікувала тяжкі поранення. Займалася бойовими мистецтвами.

– Таке відчуття, що я все життя готувалася заради одного якогось моменту, – посміхається. – За роки служби врятувала немало людей. Раз у Станиці-Луганській в 2015 році знайшли під час обстрілів двох поранених цивільних. Облаштувалися у закинутому будинку з вибитими навстіж вікнами, які забили дошками.. Тільки все закрили, як у нас полетіли снаряди. Один вибухнув за кілька метрів. Дошки з вікон повбивало, мішки з піском повідлітали. Але осколків від снаряду не було. Пишаюся тим, що відмовилася до обстрілів покинути будинок і змогла все ж таки врятувати цих жінок.

Учасники маршу розходяться Майданом. Чоловіки у формі їдять морозиво та п’ють каву. Насолоджуються святом, зізнаються.

– Я у 2015 році воював, це моє свято. Якщо взяти “23 февраля”, то це свято Росії, – 28-річний В’ячеслав на марш прийшов зі своєю дівчиною. На обличчі синя маска, одягнений у військову форму. У руках тримає пакет із бургерами. – Не можемо святкувати разом із агресором. Сьогодні Покрова, день козацтва.

Погоджується і з тим, що це свято і захисниць України. Чоловік має багато знайомих жінок, які борються за державу.

– Буває, краще воюють, ніж деякі чоловіки, – запевняє. – Так само сильні духом. Кожен виконує обов’язок перед країною.

В’ячеслав у цей день не проводить пишні застілля. Зазвичай, із близькими виходить погуляти містом або зустрічається із друзями.

– У нас іде війна, зараз не до гулянь, – каже суворим голосом.

Виїжджав сєпарський танк, вистрелив і потрапив у дах сусіднього будинку

Служив у Пісках. Часто згадує, як стояв на позиції на даху.

– Обзор був. Виїжджав сєпарський танк, вистрелив і потрапив у дах сусіднього будинку. Розтрощило вщент. Тоді стало страшно.

Майже усі учасники маршу розійшлися під вечір. Хрещатиком продовжили гуляти кияни та гості столиці. Купують прапори дітям та зігріваються глінтвейном. На вулиці стає холодно. Дехто кутається в українські прапори.

КОЗАКИ ВВАЖАЛИ ДІВУ МАРІЮ СВОЄЮ ЗАСТУПНИЦЕЮ

День захисників України започаткували 14 жовтня 2014 року. Із 2015-го це свято стало неробочим днем і відзначається на державному рівні.

У липні цьогоріч Верховна Рада перейменувала свято на День захисника і захисниці України. Тож тепер 14 жовтня шана офіційно віддається усім чоловікам і жінкам, які зі зброєю в руках стали на захист держави.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сьогодні відзначають Покрову – велике свято, яке стало особливим для українців

День захисника і захисниці призначили на 14 жовтня не випадково. Цю дату обрали завдяки відзначенню великого православного свята Покрови пресвятої Богородиці. Це свято було надзвичайно шанованим серед запорізьких козаків, які вважали Діву Марію своєю захисницею та часто зверталися до неї в молитві перед важкими битвами чи походами.

Також 14 жовтня відзначається річниця створення Української повстанської армії.