Президентка Єврокомісії закликала Росію визнати себе стороною конфлікту на Донбасі. Що б змінило таке самовизнання і чому це майже неймовірно

Рішення мало б чимало юридичних і передусім політичних наслідків, на які Росія навряд чи піде.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала Росію визнати себе стороною конфлікту на Сході України, повідомляє Укрінформ. Про це політикиня заявила на пресконференції після завершення саміту ЄС–Україна у Києві 12 жовтня.

«Україна може бути впевнена у нашій твердій підтримці її незалежності, суверенітету та територіальної цілісності. Ми продовжуємо підтримувати повну імплементацію Мінських угод та вітаємо українські зусилля, підтримуємо вашу позицію, пане Президенте, та позицію вашого уряду. Ми закликаємо Росію прийняти на себе відповідальність як сторони цього конфлікту», – сказала фон дер Ляєн під час 23-го Саміту Україна – ЄС, у якому також брали участь президент України Володимир Зеленський і голова Європейської ради Шарль Мішель.

Тиждень розпитав про ймовірність і наслідки такого розвитку подій у Ганни Шелест, кандидатки політичних наук, головної редакторки UA: Ukraine Analytica і директорки безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма".

– Що б змінило визнання Росією її суб’єктності у конфлікті на Сході України?

– Це був би неймовірний крок вперед, якого, на жаль, навряд чи можна очікувати від Російської Федерації, тому що, якщо РФ є стороною конфлікту, це має як юридичні, так і політичні наслідки. 

Юридичні, починаючи від визнання її окупаційною владою і до ефективного контролю над територією, – це претензії та скарги до міжнародних інстанцій щодо прав людини, арбітражі щодо власності і т.д. (Скарги – Ред.) автоматично йдуть до чіткого адресата, конкретно визначено, проти кого вони виставляються. Тобто це те, що зараз ми можемо робити в Криму і те, що ми намагаємося зробити на Донбасі, але це дуже важко з юридичної точки зору. 

Читайте також: Віола фон Крамон-Таубадель: Пропагувати настрої, спрямовані проти Євросоюзу – частина російської стратегії гібридної війни

А політично і дипломатично це матиме ще більші наслідки. Передусім те, що російська сторона автоматично стає стороною переговорів, на відміну від того, як вони зараз намагаються ухилятися під час Нормандського формату, заявляючи, що вони посередники, такі ж самі, як німці або французи. Тут уже і відповідальність, і зобов’язання лягають не на абстрактних бойовиків чи представників так званих “ДНР” і “ЛНР”, а вже Москва бере на себе відповідальність за кожен підпис, кожну домовленість, яка досягається. 

Ну і дипломатично, ми розуміємо, що визнання стороною конфлікту у цьому випадку для української дипломатії буде означати підтвердження Росією статусу агресора. Тобто тоді РФ фактично підтвердить, що вона порушила територіальну цілісність України, що вона вторглася на цю територію. Далі можна собі побудувати логічний ряд заходів, які наші дипломати і так вже застосовують, але в цьому випадку РФ погодиться з усіма цими звинуваченнями. 

– А є взагалі якісь умови, за яких Росія може визнати себе стороною конфлікту?

– Чесно кажучи, я собі не можу такого уявити. Поясню чому. Ми бачимо кілька інших прикладів. Звичайно Придністров’я і Абхазія з Південною Осетією мають дуже багато своїх особливостей, це в жодному разі не ідентичні конфлікти, але один елемент є дуже схожим. Всюди Російська Федерація намагається уникнути того, щоб бути стороною переговорного процесу, представляючи себе як посередника, і намагається зробити так, щоб говорили самопроголошені представники цих територій. Тому що тоді можна вибудовувати весь цей наратив про “борців” за якесь там “самовизначення” або за національні ідеї – те, що сприймається міжнародною спільнотою краще, ніж та картинка, яка є, коли це політичний конфлікт. Навіть після подій 2008 року в Грузії, де на 100% відкрито увійшли російські війська, все одно РФ намагається так це подати, щоб переговори йшли з Абхазією і Південною Осетією, а не з Москвою.

– Тобто Росію неможливо змусити визнати себе агресором?

– Змусити Росію визнати – ні, але в цьому випадку міжнародне право не зобов’язує країну визнавати, що вона є агресором. Для цього в нас є давня Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1974 року, де чітко прописано, що є агресією – 7 пунктів. І в принципі Росія ще з березня 2014 року ідеально підпадає щонайменше під 5 із 7, навіть не потрібно якихось спеціальних доказів. А тому тут скоріше йдеться про бажання міжнародних інституцій, зокрема судових, таких як Міжнародний суд в Гаазі назвати Російську Федерацію агресором чи окупаційною владою, тому що за різними конвенціями це просто різні зобов’язання на неї накладає. І ми вже бачимо, що деякі міжнародні організації почали застосовувати цю термінологію.