Преса у Британії написала, що Росія вкрала секрет вакцини від COVID-19. Ми звернулися за коментарем про цю історію до фахівця з біохімії

За твердженням британського таблоїда The Sun, є докази, що російські шпигуни викрали формулу вакцини AstraZeneca з дослідницьокого центру в Оуксфорді. Тиждень звернувся до Федора Боховчука, PhD з біохімії та дослідника у фармацевтичній компанії з двома запитаннями: чи можливо скопіювати формулу вакцини та наскільки реально збігаються технології виробництва Sputnik V і AstraZeneka? Далі ми публікуємо його відповідь з невеликими скороченнями

Обидві вакцині від СOVID19, AstraZeneca/Oxford та Sputnik V/НДЦ ім. Гамалеї використовують дуже схожу технологію, це т.з. векторні вакцини, в яких у якості вектору (так у молекулярній біології називають транспортний засіб, яким генетичний матеріал заноситься в клітину) використовують аденовіруси. SARS-COVID19 – це РНК вірус, а у вакцинах проти нього в якості вектору використовуються інактивований (позбавлений можливості подвоюватися в організмі) та набагато більш стабільний та безпечний сам по собі аденовірус.

Точно можно говорити що обидві компанїї мали вектори, тобто засоби доставки аденовірусу. Питання який самий ген був до нього «причеплений». У випадку з СOVID19 – це фрагмент гену, що кодує  S-білок. Сама по собі послідовність S-білку не є супер таємницею, вже за 65 днів після ідентифікації вірусу він був секвенований (була встановлена послідовність), а потім встановлена структура цього білка, і ця інформація майже миттєво зявлялася у відкритому доступі. Однак питання, який саме фрагмент гену цього білка ви хочете «упакувати» в свій вектор досить не просте і відповідь на нього потребує титанічної та дуже швидкої роботи.

Особисто я, звичайно, не бачив доказів від МІ5 про які нещодавно писали британські ЗМІ, але з самого початку мене дуже засмутила небувала швидкість, пихатість та пафос з якими росіяни звітували про створення «першої в світі» вакцини від СOVID-19. Виглядало дуже дивним що РФ, в якій загальний рівень молекулярної біології набагато нижчий, змогла обігнати Оксфорд та лідируючі фармкомпанїї у світі, і що голове – не опублікувати нічого про таку фантастичну роботу. Наприклад, науковці які створювали AZ публікували свої проміжні результати миттєво.

Ці побоювання підтвердилися, коли росіяни врешті-решт опублікували перші результати в журналі The Lancet восени 2020. По-перше, як відомо, у цієї публікації миттєво знайшли фотошоп  та дуже дивні дані, а по-друге – в цієї публікації будо дуже мало лабораторних, молекулярних даних (що дуже дивно, бо зазвичай їх більше, ніж треба). Також історія починається відразу із тестів на безпечність та ранніх клінічних даних вже готової вакцини. Те, що навіть після двох років після початку роботи над вакциною ніхто не опублікував нічого, окрім кліничних тріалів, з якими теж є дуже дивні проблеми, говорить, що в цієї історії є великі білі плями. 

Важливо, що вакцина AZ була спочатку розроблена в університеті Оксфорда науковим інститутом Дженнера та компанією-спіноффом університету – робота велася академічними вченими non profit, тому можна припустити, що до моменту передачі інтелектуальної власності та патентування компанії захист данних не був на рівні корпорацій з big pharma. Окрім того, розробка вакцин навіть великими компаніями відбувалася на небувалому рівні відкритості та взаємного обміну досвідом. Викрадення необхідних данних могли організувати через нескладну хакерську атаку на будь-який компьютер ключових співробітників, які мали текстовий файл з ДНК послідовностю фінального конструкту.

У свою чергу, НДЦЕМ ім. Н.Ф. Гамалеї, за словами самого Путіна, розробляв вакцину «вместе с российскими военными», та митєво отримав дивну пропагандиську назву. Тому, як на мене, інформація про викрадення інформації про вакцину з Британії щонайменше заслуговує на максимальну увагу та дуже багато пояснює про небувалий успіх російської науки. Наприклад, росіяни досі не змогли отримати міжнародну сертифікацію своєї вакцини через те, що у партії Спутніка знаходять недеактивований аденовірус, що ставить під ще більші сумніви здатність команди розробників працювати з ДНК та РНК зі швидкістю, недосяжною усьому світу.